Редакція «Волинського монітора» після написання рецензії на книгу «Праведні зрадники. Сусіди з Волині» та після відповіді Володимира В’ятровича щодо цього видання вважала доцільним попросити його автора, Вітольда Шабловського, прокоментувати слова голови УІНП. Нижче пропонуємо Вашій увазі відповідь.

Більше про книгу «Праведні зрадники. Сусіди з Волині» читайте тут. Із думкою Володимира В’ятровича про неї можна ознайомитися тут.

***

Вітольд Шабловський: Пан В’ятрович, здається, вважає, що всі, як у Радянському Союзі чи в Народній Польщі, окрім своїх офіційних функцій, виконують ще якісь інші, менш офіційні. Наприклад, дипломат - це також шпигун, спортсмен – контрабандист, а історик або письменник може поводитися як політик. Звичайно, бувають історики, які займаються політикою набагато більше, ніж історією. Мені такі випадки відомі. Але я виключно письменник-репортажист, який знайшов цікаву тему. Я написав книжку про ціну, яку люди платили за порятунок інших під час Другої світової війни. Якби я знайшов подібну тему в Руанді або Камбоджі, поїхав би туди. Але я знайшов цю тему на польсько-українському прикордонні й не бачу нічого політичного в розповіді про українське подружжя, яке, наражаючи себе на смерть, урятувало дворічну дівчинку. Так само не бачу нічого політичного в постаті чеського пастора Яна Єлінека, який рятував і євреїв, і поляків від УПА, і українців від польської відплати. Книгу я почав писати понад три роки тому. У мене немає паранормальних здібностей, щоб я міг передбачити, що польський Сейм у цьому році запровадить відзнаку «Східний хрест». У моїй книжці слово «геноцид» з’являється тільки раз: у кінці, коли пишу про висновки істориків з обох сторін.

Єдине, що я хотів зробити, це, по-перше, написати якісний літературний твір (у Польщі ця книжка – бестселер, нещодавно вона отримала нагороду видання «Newsweek» як книга року), і, по-друге, щоб ми про них пам’ятали. Бо це наш, поляків, моральний обов’язок, пам’ятати про таких людей.

Щодо поляків, котрі рятували українців, вважаю, що пошуки таких прикладів – це не моє завдання, оскільки я писав книжку не на політичне замовлення, не за вказівкою політиків, котрі видають себе за істориків. Спираючись на реальні біографії, я писав літературний твір, котрий читатиметься як добрий роман, хоча він спирається на факти. Я знайшов людей, перед якими моя нація в боргу. Якщо українці вважають, що є група поляків, котрим вони у своїй історії за щось завдячують, то я дуже хотів би прочитати книжку, подібну до моєї, написану з іншої перспективи.

Фото: pl.wikipedia.org / Рафал Коморовський