130 років тому, 11 березня 1886 р., у Бережанах (нині Тернопільська область) народився Едвард Ридз – легіонер, політик, маршалок Польщі, головнокомандувач польських Збройних сил у вересневій кампанії 1939 р., відомий під псевдонімами «Смігли», «Тарковський», «Адам Завіша».  

Батько Едварда, Томаш Ридз, син коваля, походив з-під Велички. У Бережанах він проходив військову службу як професійний солдат у званні сержанта. Там він познайомився з Марією Бабяк, донькою міського поліцмейстера. Через якийсь час у будинку на вулиці Рогатинській, 126 у пари народився син. Родина жила бідно. Коли хлопцеві виповнилося два роки, батько помер від туберкульозу. Через вісім років, у 1896-му, від сухот померла також його мати, залишивши дитину під опікою своїх батьків. Хлопець підростав у складних матеріальних умовах. Ситуація покращилася, коли його на виховання взяла до себе родина доктора Тадеуша Урановича.

Попри ранню смерть батьків, яка, безсумнівно, лишила відбиток на житті молодої людини, Едвард намагався бути старанним та організованим учнем. Він ходив до гімназії в Бережанах і там в 1905 р. отримав свідоцтво зрілості з відзнакою. Завдяки стипендії міської ради рідних Бережан Едвард розпочав навчання в Академії мистецтв у Кракові. В той самий час він почав вивчати історію мистецтва і філософію на факультеті філософії Ягеллонського університету. В 1907 р. виїхав із країни, щоб вивчати живопис у Нюрнберзі, Відні та Мюнхені. В 1912 р. продовжив навчання в Академії мистецтв, яку закінчив перед початком Першої світової війни.

Едвард Ридз міг би стати митцем. Він мав багато талантів. Про його багатосторонні обдарування свідчать не тільки виконані ним художні роботи, але і його любов до театру. Також він написав оповідання «Старий потріпаний військовий стрій», яке оцінюють як «успішне».

Однак юнак не став ані письменником, ані актором, ані завзятим художником. Доля вирішила інакше. Великий вплив на формування його особистості й подальший шлях мала, без сумніву, ситуація, в якій перебувала Польща в той період. Окупація та необхідність повернути незалежність, новостворені військові групи, що складалися з молодих патріотів, передвоєнна атмосфера та надія, що війна змінить обличчя Європи і принесе Польщі очікувану незалежність – все це надзвичайно сильно впливало на Едварда, у зв’язку із чим сформувався його життєвий шлях.

Ще в юності він прагнув належати до незалежницьких та військових організацій. У 1908 р., приймаючи псевдонім «Смігли», став співзасновником Союзу чинної боротьби. Коли формація перейшла на нелегальне становище, Едвард Ридз-Смігли став одним із організаторів стрілецького руху на польських землях, що входили до Австро-Угорської імперії. Після закінчення Офіцерської школи резерву у Відні він відбув річну службу в австрійській армії. В 1914 р. вступив у стрілецькі підрозділи Пілсудського, де став командувачем 3-го кадрового батальйону. Юліуш Каден-Бандровський у «Пілсудчиках» писав про нього так: «Третій батальйон – це ніби гвардія 1-го легіону. Там, де атакує «Смігли», має бути позитивний результат. Там, де він господарює, порядок». Воюючи пліч-о-пліч із Пілсудським, він проявив організаційний хист, звитягу, вміння ризикувати, турбуватися про підвладних, зберігати холодний розум у бойових ситуаціях. У 1919 р., як командувач операційної групи «Ковель», Едвард Ридз-Смігли зайняв Володимир-Волинський і Ковель. Потім керував битвою за Вільно. Операція закінчилася успіхом, і польське військо, крім Вільна, здобуло Новогрудок і Барановичі. 21 січня 1920 р. за заслуги на полі бою його відзначено Військовим хрестом ордеру «Virtuti Militari». У 1922 р. «Смігли» став генералом дивізії, а 12 травня 1935 р., через кілька годин після смерті Пілсудського, президент Ігнацій Мосцицький призначив його на посаду генерального інспектора Збройних сил. Через рік він отримав булаву маршалка.

Постать Едварда Смігли-Ридза (на той момент він уже змінив порядок прізвищ) почала обростати своєрідним культом. У ньому вбачали наступника Пілсудського, йому присвячували вірші та пісні, а день його іменин відзначали як державне свято. Едвард був надзвичайно впливовою людиною, а його думка мала велике значення під час вибору нового уряду в 1936 р. Уже тоді, на першому засіданні нового уряду, він попереджав про наближення війни та закликав зміцнити армію. У березні 1939 р. Смігли-Ридз оголосив надзвичайну мобілізацію.

1 вересня 1939 р. Едварду Смігли-Ридзу доручили функцію головнокомандувача Збройних сил Польщі. 17 вересня, після вступу на територію Польщі Червоної армії, він прийняв рішення покинути країну з метою (як він сам стверджував) «продовження війни з допомогою Франції та Великої Британії». В Румунії його інтерновано, заборонено зв’язки з польським середовищем. У жовтні 1939 р., позбавлений контактів із рідною країною, а також не маючи можливості до будь-яких дій, склав повноваження головнокомандувача та інспектора Збройних сил.

Маршалок Смігли-Ридз не залишав думки про повернення до окупованої країни. Свій план він втілив у життя 21 жовтня 1941 р., коли перетнув польський кордон. Перебуваючи в Польщі, він намагався організувати зустріч із генералом Ровецьким («Гротом»), однак невідомо, чи вона таки відбулася. Йому не вдалося долучитися до підпільної боротьби, тому що через п’ять місяців після повернення до Польщі він помер від серцевого нападу і був таємно похований на Повонзках як вчитель Адам Завіша.

Едвард Смігли-Ридз – це трагічна постать. Залишившись сам на сам на полі бою, проігнорований союзниками, спершу обожнюваний, а потім засуджений та зненавиджений співвітчизниками через втечу до Румунії, він був приречений на забуття. У 2009 р. Ришард Качоровський, останній польський президент у вигнанні (в Лондоні), сказав про нього так: «Ім’я цього солдата і трагічного вождя потрібно повернути пам’яті народу й війська, щоб для наступних поколінь він служив прикладом безкорисності, чесності та жертовності у служінні Польщі. Адже це він показав Польщі та світу межі поступок, яких, не ганьблячи свого імені та незважаючи на жертви, народ не може переступити!»

Уршула ОБЕРДА
Фото Едварда Смігли-Ридза, знайдене у спільній могилі під час ексгумації жертв НКВС у Володимирі-Волинському у 2011 р.