225 років тому, в 1787 році, Київський єпископ Каспер Цецішовський підніс у ранг кафедрального колишній костел єзуїтського колегіуму Святих Петра і Павла.

Перший у Луцьку дерев'яний приходський (фарний) костел на честь Святої Трійці було закладено в 1426 році з фундації князя Вітовта Кейстутовича. Саме на його вимогу і з дозволу папи Мартина V римо-католицьку дієцезію з Володимира переведено до Луцька, а Свято-Троїцький костел посвячено в кафедральний. У 1538-1544 роках луцький єпископ Юрій Фальчевський замість дерев'яного будує костел із тесаного каменю. Однак це не вберегло костел від частих у переважно дерев'яному місті пожеж. Після пожежі у 1724 році костел було відбудовано архітектором Матеушом Осецьким, котрий, згідно із документальними свідченнями, надав споруді більш помпезного, чи не барочного вигляду. Зображення костелу Святої Трійці збереглося на одній із давніх ікон. Крім того, деякі відомості про цю споруду дало обстеження залишків її фундаментів методом біолокації. Костел був приблизно 26 м завдовжки та мав ширину близько 12 м. Шість, а може, й вісім стовпів ділили його на три нефи. На головному фасаді костелу було дві бокові, дещо витягнуті вгору стрункі вежі, третя невеличка по середині двосхилого даху, тобто висота усіх трьох нефів могла бути однаковою. Деякі дослідники минувшини згадують про годинник на фасаді костелу.

У нових шатах кафедральний костел простояв недовго, лише до пожежі 1781 року. Будинок костелу так обгорів, що його вже вирішили не відбудовувати, а розібрати. Цьому посприяв і той факт, що неподалік був менш обгорілий костел ліквідованого єзуїтського колегіуму. Після ліквідації ордену єзуїтів ці споруди були в розпорядженні Комісії народної освіти. Тож луцький єпископ Фелікс Турський звернувся до Комісії з пропозицією передати для потреб Луцької парафії єзуїтський колегіум і костел Святих Петра і Павла. Комісія вирішила віддати колегіальні споруди і костел Петра і Павла в обмін на частину будинків Свято-Троїцького кафедрального костелу, де розташовувалася костельна школа.

За свої кошти Луцька капітула зобов'язувалася відремонтувати два старі будинки для розміщення у них повітової школи. Ремонт і реставрація менш ушкодженого під час пожежі костелу Святих Петра і Павла тривали понад сім років. Роботами керував архітектор-аматор Йосип Умінський. Костел зовні набув майже теперішнього вигляду. В інтер'єрі збережено три вівтарі, прикрашені великими живописними іконами і скульптурами святих по боках. Головний вівтар Святої Трійці, з відповідною іконою, був оточений образами Святих Петра і Павла. Один з бокових – Воскресіння Богоматері, ікона оточена образами Святих єзуїтів Роберта Беллярміна і Станіслава Шостки (можливо, це – Алоїз Гонзага). А другий боковий вівтар з Архангелом Михаїлом оточують такі єзуїтські святі, як Ігнатій Лойола та Франциск Ксавери.

У підземеллі було впорядковано підземний костел, куди перенесено зі згорілого кафедрального костелу поховання луцьких єпископів Юрія Фальчевського і Павла Волуцького. Родовий герб останнього, з надгробної плити, розміщено на одному зі стовпів у середині наземного костелу.

Піднести до рангу кафедрального костел Святих Петра і Павла Апостольська столиця уповноважила Київського єпископа Каспера Цецішовського. Він у 1787 році, під час епідемії холери в Луцьку, приїхав до міста із запасом продуктів та ліків. Надавши храмові ранг кафедрального, єпископ Цецішовський упродовж тривання епідемії перебував у Луцьку, вносячи спокій у загальний переполох. Допомогу єпископ надавав усім, хто її потребував, не звертаючи уваги на релігійну приналежність.

У цьому ж 1787 році луцький єпископ Ян Кашковський освятив кафедральний костел під спільною назвою Пресвятої Трійці і Святих апостолів Петра і Павла.

З 1798 року Каспер Цецішовський став першим Луцько-Житомирським єпископом, а згодом – митрополитом Могильовським і адміністратором Віленським. Однак, за згодою російського імператора, місцем перебування митрополита залишався Луцьк. Резиденція Цецішовського була влаштована в центральних залах Бернардинського монастиря. Тут він приймав декілька разів імператора Олександра I. Звідси на службу в Кафедральному костелі виїжджав з пишним ескортом. Каспер Цецішовський любив урочисті відправи, помпезні процесії. Про одну з них – до костелу кармелітів, часто згадують учні повітової школи, котрим доводилося брати в ній участь. Справа в тім, що під час пожежі у 1781 році постраждали в певній мірі всі луцькі костели, крім кармелітського. Тож у місті виникла традиція в річницю пожежі йти урочистою ходою до цього Костелу.

При Цецішовському вперше почали забирати до кафедрального костелу твори сакрального мистецтва із закритих костелів. Єпископ піклувався про кафедральний собор. У 1818 році, після пожежі, було повністю замінене ґонтове покриття на металеве. Впорядковано костельні меблі, зроблено ряд нових сповідальниць. Про впорядкування кафедрального костелу Каспером Цецішовським інформує текст круглої таблиці в правій стіні вівтарної частини. Помер Каспер Цецішовський у 1831 році. Його поховали в підземному костелі, а в наземній частині, на одному із стовпів, у пам'ять про нього була розміщена епітафія.

Наступник Цецішовського, Михайло Півницький, переніс усі заклади курії і духовну семінарію до Житомира. У Луцьку залишився кафедральний костел, оскільки об'єднана єпархія мала їх два. Справа дещо змінилася, коли виникла незалежна Польська держава. Оскільки в її межах опинилася лише частина колишньої Волинської губернії, до Луцької єпархії були підключені південні повіти Поліського воєводства. В нових межах Луцька єпархія мала 16 деканатів та 169 парафій і з 1925 року належала до Львівської костельної провінції.

У цьому ж році Луцьким єпископом був призначений Адольф Петро Шельонжек. При ньому було відновлено всі заклади курії, духовну семінарію повернуто до Луцька, а в 1927 році проведено засідання синоду дієцезії. Крім того, почав діяти Комітет по охороні творів мистецтва, що зберігались у костельних приміщеннях. На чолі Комітету став сам єпископ Шельонжек, а до складу Комітету, окрім двох працівників курії, входили архітектор Францішек Кокеш та Єжи Сєніцький – консерватор Люблінського округу.

Перших ударів Луцька єпархія зазнала в 1939 році з приходом Червоної армії на Волинь. Закрито більшість монастирів єпархії. У 1940 році Луцький кафедральний костел визнаний архітектурною пам'яткою державного значення. А в травні 1944 року кафедра зазнала ушкоджень після бомбардування. Католицька громада зменшилася у зв'язку із масовим виїздом польського і чеського населення, тому не могла своїм коштом капітально відремонтувати кафедральний костел. Реєстрація самої громади була поставлена в залежність від ремонту костелу. Призначений від'їжджаючим керівництвом курії адміністратор дієцезії Ян Рутковський наважився на ризикований для того часу крок – звернувся до парафіян діючих костелів у Рівному і Львові, щоб вони допомогли коштами. Однак Волинський облвиконком, за згодою Київського уповноваженого з питань релігій, поспішив передати колишній римо-католицький кафедральний костел відділу культури для використання під обласний історико-краєзнавчий музей. На практиці справа пішла дещо інакше. Спочатку костел використовували як склад театральних декорацій, в захристі було організовано цех по виготовленню ялинкових іграшок, потім не тільки в наземній, але і підземній частині кафедри були різні господарські склади.

У 1991 році відновлено богослужіння в кафедральному костелі, які спочатку проводилися в капличці, з лівої сторони вівтаря. Основне приміщення костелу тоді ще займав музей релігії й атеїзму. А вже на Великодні свята і на урочистості в честь Святих Петра і Павла поряд з кафедрою, переданою віруючим, проходила процесія на чолі з львівським єпископом Рафалом Керницьким.

Луцька єпархія була відновлена спочатку як деканат. Її деканом став ксьондз Людвік Камілевський. 25 березня 1998 р. Папа Іван Павло II ординарієм Луцької дієцезії призначив єпископа Маркіяна Трофим'яка.

Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ, краєзнавець