Із Віктором Годиком, Горохівським міським головою, у редакції «Волинського монітора» ми розмовляли про проблеми, місцеве самоврядування та плани на майбутнє.      

Валентин Ваколюк: Після виборів минуло трохи часу. Довіра людей до Вас збільшилася чи зменшилася?

Віктор Годик: Я знаю, що протягом цих років нікому зла не зробив. Головними цінностями для мене завжди залишалися людяність та порядність, розуміння довіри стоїть на першому місці. Її можна втратити дуже легко, лише одним зробленим вчинком, а завоювати її – дуже важко.

В. В.: А внутрішнє відчуття? Люди Вам вірять?
В. Г.: Звичайно, що вірять. Якби не вірили, то я б стільки років не пропрацював у місцевому самоврядуванні. На посаді міського голови я з 2009 р., а ще 11 років був сільським головою села Мирне.

В. В.: Тобто фактично при владі Ви були в період між двома революціями.
В. Г.: У такі періоди тим, хто займає посади сільських чи міських голів, найважче, адже тоді доводиться дивитися людям безпосередньо у вічі. Люди тоді стають набагато вимогливішими.

В. В.: Чи Партія регіонів тиснула на Вас?
В. Г.: Відколи я працюю, кожна влада тиснула. Але коли ти знаєш, що за тобою люди, коли ти не ведешся на певні інтриги та залякування, коли на твоєму боці правда, ти продовжуєш працювати.

В. В.: Ми йдемо на Майдани з надією змінити країну й себе. Яке має бути потрясіння для людей, щоб вкінці-кінців вони зрозуміли, що зовсім немає часу зволікати, що треба щось робити?
В. Г.: Яке можна мати більше потрясіння в країні в теперішній час, коли гинуть люди, коли гине цвіт нації? Але в людей, які не воюють, повинне бути почуття відповідальності перед тими, котрі загинули.

В. В.: Ви вважаєте, що війна – це типовий показник того, що ми нарешті хочемо змінитися?
В. Г.: Звичайно. Ми показали всьому світові, що готові боротися, відвойовувати свої цінності. Ми мали незалежність, але залежну незалежність. Тепер прагнемо повної.

В. В.: Чи Ви вірите в те, що місцеве самоврядування зараз має максимально можливий шанс дійсно стати самоврядуванням?
В. Г.: Ми сьогодні стоїмо на порозі адміністративно-територіальної реформи. Я вважаю, що це найважливіша реформа, яка може бути в будь-якій державі. Все буде залежати насамперед від того, як її втілюватимуть у життя. Якщо її буде проведено за польською схемою, то, я думаю, вона обов’язково дасть результат. Внесення цьогорічних змін до Бюджетного кодексу, наприклад введення акцизного податку, дає певний позитив щодо наповнення бюджетів. Але коли органам місцевого самоврядування буде передано повноваження, що стосуються освіти, медицини, культури, коли потрібно буде утримувати об’єкти соцкультпобуту, то все буде залежати від волі наших законодавців, які пропишуть механізм міжбюджетних відносин. Громади, які мають 300–500 мешканців не можуть сьогодні повноцінно існувати й розвиватися.

В. В.: Ви як міський голова відчуваєте, що вже розпочалася європейська інтеграція?
В. Г.: Ми підписали намір, а вже за наміром мають іти конкретні дії. Окрім цього, потрібно, щоб хоча б 40 % населення усвідомлювали, що таке Європа, європейські цінності.

В. В.: Як Ви думаєте, підписана Україною асоціація про намір вступити у європейську спільноту гарантує прийнятний інвестиційний клімат? Вона покращить стосунки держави й інвестора?
В. Г.: На жаль, поки що ні. У всіх робочих поїздках, перше, що роблю, налагоджую стосунки у сфері бізнесу з метою подальшої співпраці. Проте ситуація покращиться тоді, коли закордонний інвестор пересвідчиться, що дійсно є покращення у фіскальній, бюджетній, земельній політиці і т. д.

В. В.: У чому бачите силу Горохова, у чому – його слабкі сторони?
В. Г.: Велике багатство міста – прісна вода дуже доброї якості, одна з найкращих в області за аналізами експертів. Є також поклади каолінової глини. Проте Горохів – місто економічно депресивне. Через загальний інвестиційний клімат держави, через фіскальну політику країни інвестори бояться з нами співпрацювати.

В. В.: Як Ви думаєте, які цікаві об’єкти для «зеленого» туризму має Горохів?
В. Г.: Для розвитку «зеленого» туризму має бути відповідна інфраструктура. У планах – проект із відновлення ставка. Ми вже провели відповідні дослідження, знайшли місцезнаходження джерел. Хочемо зробити автономну водойму зі зливом-набором води, з басейном, щоб можна було там відпочивати. Працюємо над втіленням проекту в життя. Ми вже давно очистили всі рови, водозливні канали. На сьогоднішній день завдяки проведеним роботам ми не маємо проблем із підтопленням у Горохові.

В. В.: У якому стані зараз знаходиться система каналізації Горохова?
В. Г.: Каналізації міста вже 50 років. Вона знаходиться у відповідному стані. Але коли ми робили дорогу на вулиці Парковій, знімали верхній шар покриття, познаходили каналізаційні люки, зроблені в 1938 р. Ті колодязі функціонують до сьогоднішнього дня, а радянські – в гіршому стані. Ми виділяємо гроші на ремонт найпроблемніших ділянок водогону. У минулому році, наприклад, повністю замінили каналізаційну систему на вулиці Південній. Плануємо побудувати нові очисні споруди. Також маємо проект будівництва нового сміттєзвалища.

В. В.: Що повинне мати місто для елементарного забезпечення життєдіяльності? Що варто було б тримати в комунальній власності?
В. Г.: Світова практика показала, що приватна власність ефективніша. Поки що ми не в змозі утримувати якісь промислові об’єкти. Хоча є приклади того, коли місцеві громади тримають промислові об’єкти в комунальній власності, які розвиваються та працюють на їхнє благо.

В. В.: Що перш за все потрібно зробити, щоб урятувати ті пам’ятки культури та архітектури, які ще залишилися в Горохові?
В. Г.: На старому кладовищі є австрійські поховання часів Першої світової війни. У 2009 р., коли я почав працювати на посаді міського голови, вони було в досить занедбаному стані. Ми не мали можливості все зробити своїми силами, тому я вирішив знайти таку організацію, яка б зайнялася їх впорядкуванням. У кінцевому результаті знайшов німецьку організацію, яка виділила кошти, до нас приїжджали також 12 солдатів із бундесверу, вони виконали певні роботи із впорядкування.

В. В.: А знищене польське кладовище?
В. Г.: Ми невдовзі будемо робити пам’ятний знак на місці поховань, і ті всі надгробні плити, які віднаходимо на території, зберемо в одному місці.

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК