Допомога ближньому
Інтерв'ю

Лешек Клошевський, 58 років, поляк, 45 років є інженером-ортопедом. Має диплом біомеханіка, займається протезуванням кінцівок – переважно ніг. Олег Савчук, українець, 44 роки, ординатор відділення ендоскопічної хірургії Волинської обласної клінічної лікарні. Раніше вони зустрілися в Польщі, а зараз – в Україні, в Луцьку, їх поєднала добра й важлива справа. Із ними розмовляв Валентин Ваколюк.  

В. В.: Пане лікарю, знаю, що Ви активно допомагаєте покаліченим в АТО солдатам. В Україні є проблема із протезуванням?
Олег Савчук: Так, проблема велика, переважно з якістю. Вага протеза ноги, зробленого в Польщі, становить 1,2–1,5 кг, а виготовленого в Україні – 3,5–4 кг. Мій знайомий, Андрій, поїхав до Львова на милицях за протезом і повернувся з протезом, але знову на милицях. На ньому просто неможливо ходити. Для молодого хлопця – це трагедія. Як не буде ходити, то зіп’ється. На жаль, так часто трапляється. Я вирішив допомогти та, переглянувши інформацію, довідався про добрих фахівців у Польщі. Ми почали возити наших хлопців до пана Лешека.


В. В.: Хто фінансує таке дороговартісне лікування?
O. С.: Так уже сталося, що я вожу поранених у Польщу фактично своїм коштом. На протези гроші збираємо серед людей, інколи допомагає якийсь фонд чи спонсор.


В. В.: А чому їздите саме до пана Лешека Клошевського?
O. С.: Просто до нього можна добратися швидко, зручно, адже він живе за якихось 500 км від Луцька. Пацієнти проживають у пана Лешека, вони оточені особливою опікою. Через два, максимум три дні виготовляють «пробний» протез. Людина починає давати сама собі раду. Прикладом може бути молодий хлопець, котрий на протезі, виготовленому одним з ортопедичних закладів, взагалі не міг ходити. А на протезі «пана Лешека» вже повернувся на роботу та працює водієм навантажувача на складі.


Лешек Клошевський: Зараз він має ще раз приїхати до Польщі за «остаточно» пристосованим протезом, який служитиме йому щонайменше 5–6 років.


В. В.: Пане Лешеку, як Вам працюється з українськими військовими пацієнтами?
Л. К.: Розпочинаємо з розмови через «Skype». Я мушу знати, які очікування має пацієнт, з’ясувати усі питання, пов’язані з його реабілітацією і т. п. Це молоді люди, котрі, окрім фізичної, отримали також психічну травму. Вони переживають конфлікт внутрішнього образу здорової молодої людини, який носять всередині, й реалій втрати повносправності. Вони специфічні в поведінці, тому я розмовляю з ними про їхні переживання. Багато з них внутрішньо й досі перебувають на війні.


В. В.: Пане Олеже, як покалічені солдати довідуються про Вашу діяльність?
O. С.: Ми публікуємо інформацію про таку можливість у «Facebook». Розміщуємо оголошення про те, що допомагаємо у виїздах до Польщі на протезування. Нам дуже допомагає з візами Генеральне консульство РП у Луцьку. Такою можливістю вже скористалися хлопці з Києва, Запоріжжя, Рівного, Львова та наші – з Волині.


В. В.: Але ж в Україні протезування для солдатів є безкоштовним.
O. С.: Так, нас неодноразово запитують, навіщо ми возимо поранених так далеко та ще й платимо за протезування. Українські протези роблять з якісно добрих закордонних матеріалів, є багато запчастин, присутній сервіс. Тільки проблема полягає в тому, що якість виконання погана, протез просто непридатний для повсякденного використання, а це ж не декорація. Держава дає один протез без можливості вибору типу й змушує призвичаюватися. Тоді люди, шукаючи альтернативу, телефонують до нас. У пана Лешека все навпаки – пацієнти можуть пробувати різні типи протезів, аж поки не досягнуть успіху.


В. В.: Я маю враження, що така ситуація – це звичайне марнотратство часу й державних грошей. Чи не краще було б дати людям не послугу, а гроші та право вибирати спеціалістів?
O. С.: Необхідно дати людям таку можливість. В ідеалі було б добре, коли б гроші переводили на рахунок відомої фірми чи закладу, котрий вибрав інвалід. Це призвело б до припинення державної монополії на послуги з протезування. Тільки конкуренція вилікує цю хвору ситуацію. В Україні діє правило вибору громадянином лікаря, методики лікування й лікарні. Це базові права українського пацієнта. Але я абсолютно не розумію, чому ці права не стосуються «військових» пацієнтів. Маю єдине пояснення – державна бюрократія та інтереси галузі.


Л. К.: Не достатньо всього лише продати людині протез, це незвичайний товар. Інколи навіть не ціна є вирішальним чинником. У цьому випадку теза «дороге – значить добре» не справджується. Пацієнта необхідно ретельно та старанно шляхом реабілітації вести до бажаного успіху. Найважливіше завдання – повернення людині функціональності та життєвого комфорту.
В. В.: Отже, який вихід із цієї ситуації?
Л. К.: Немає пацієнтів – є люди, котрі до кінця життя матимуть проблему. Хтось повинен постійно ними займатися. Із радістю бачив би тут когось, із ким можна було б співпрацювати. Охоче навчив би й передав свої знання, а також керував би зацікавленими особами. Тут, на місці, набагато простіше було б допомагати цим людям, «вести» їх. Ви маєте в Україні багато добрих і здібних фахівців. Необхідно тільки працювати в іншій, сучаснішій системі, застосовувати й дотримуватися добрих процедур.


В. В.: До кого звертатися із цією проблемою, до «закостенілих» державних органів влади?
Л. K.: У Сполучених Штатах Америки діє «Department of Veterans Affairs», правонаступник «Veterans Administration», який з’явився у 1930 р. Це окремий державний орган із сильною суспільною групою.


Українським ветеранам теж варто подумати про те, як об’єднатися в сильну галузеву організацію, яка б захищала їхні права та інтереси. Допомога волонтерів незабаром закінчиться, і хто, зрештою, мусить дбати про осиротілі солдатські сім’ї, про тих ветеранів та інвалідів, котрі віддали для України найцінніше, що мали, – частину себе, своє здоров’я й життя. Можете допомогти собі лише самі.

 

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Схожі публікації
Історичний інтелектуальний турнір у Тернопільському полонійному товаристві
Події
19 серпня в Тернопільському культурно-просвітницькому полонійному товаристві відбувся історичний інтелектуальний турнір, присвячений ролі Польщі в Другій світовій війні.
25 серпня 2026
Літні майстеркласи на Балтиці для дітей зі Здолбунова
Події
Останні дні літніх канікул виявилися надзвичайно насиченими для учнів школи польської мови, яка діє при Товаристві польської культури Здолбунівщини.
25 серпня 2026
Заняття з польської мови в Гусятині й Хоросткові
Події
Надзбручанське товариство польської культури та мови запрошує дітей та молодь вивчати польську мову, історію, культуру та традиції Польщі.
25 серпня 2026
Спадщина Костюхнівки
Статті
«Є такі місця, де земля пам’ятає більше, ніж каміння, а тиша промовляє більше, ніж слова. Костюхнівка – саме таке місце», – сказав отець Марцін Цєсєльський під час вшанування 110-ї річниці битви Польських легіонів під Костюхнівкою та 15-річчя Центру діалогу «Костюхнівка».
23 серпня 2026
Учасники школи архітектури відвідали Дубно
Події
21 серпня Дубенське товариство польської культури приймало учасників денного табору, присвяченого архітектурі, який у ці дні проводить Українсько-польський союз імені Томаша Падури в Рівному.
21 серпня 2026
Безкоштовні заняття з польської мови в Дубні
Події
Дубенське товариство польської культури запрошує на заняття в суботньо-недільній школі польської мови, які проводить учитель із Польщі.
21 серпня 2026
Польські фразеологізми: Асертивність, тобто непросте мистецтво казати «ні»
Статті
У теорії все виглядає банально просто. Психологи переконують, що асертивність полягає у висловленні власних потреб та окреслені кордонів – спокійно, рішуче та з повагою до інших. Однак на практиці багато хто досі має із цим величезну проблему.
21 серпня 2026
В Івано-Франківську провели форум національних спільнот та корінних народів
Події
18 серпня в Івано-Франківську відбувся Західноукраїнський форум національних спільнот та корінних народів України «Єдність у розмаїтті: європейський поступ та спільна перемога».
20 серпня 2026
Харцерський табір у серці Карпат
Події
3–16 серпня Карпати стали домівкою для групи зухів, харцерів і мандрівників із Рівного, Здолбунова та Костополя.
19 серпня 2026