Лучан частували стравами народів Речі Посполитої. Львівські кулінари, які приїхали фестивалити до обласного центру Волині, переконані: через кухню можна знайти взаєморозуміння між народами, які колись входили до однієї великої держави.  

У замку Любарта 3–4 травня відбувалося грандіозне гастрономічне дійство – фестиваль їжі «Lutsk Food Fest». Організатори поставили собі за мету відійти від традиційних свят із медовухою та шашликами, натомість показати різноманіття вуличної кухні.

Майже 20 учасників із Луцька та інших міст України готували рецепти страв спеціально для фестивалю. Деякі з ресторанів об’єднувалися, щоби тішити гостей незвичними смаколиками.

Такі старання виправдали себе: ажіотаж серед відвідувачів був просто шалений. Тільки першого дня продали 4 тисячі квитків у замок.

Дуже символічно, що у стінах древнього замку литовського князя Любарта презентували страви народів Речі Посполитої. Львівський кулінарний клуб «Zdorowja I Spoki'j» приготував для лучан журек, флячки, кишку та інші страви.

«Ми обрали здебільшого польські страви, хоча флячки (по-львівськи – рубці) розповсюджували на всій території Галичини: на Східній (Львів), Західній (Краків). У Львові вони завжди були популярні, – розповідає президент кулінарного клубу Костянтин Ковалишин. – Хоча Польща – це найближчі наші сусіди, їхня кухня не так відображена у Львові. Зараз багато де у Львові роблять рубці, цікаво готують, по-різному. Але ми вирішили робити геть по-своєму. Знайшли в старій книжці рецепти: журек, флячки по-львівськи, кишка. До речі, авторкою цієї книжки є Марія Дишльова, вона була директоркою школи домашнього господарства у Львові».

Костянтин Ковалишин розповів, що такий вибір страв для фестивалю мотивований небажанням орієнтуватися, зокрема і в їжі, на пострадянський простір. «Набридла столовська їжа без назви, без походження, без коріння, без історії, без сенсу або суші, спагеті, паста і піца. Весь світ перехворів цим, а ми тільки починаємо захоплюватися, – каже він. – Є дуже старі традиційні страви, такі, як, наприклад, український борщ, галушки. Вони теж належать до кухні народів Речі Посполитої, оскільки Литва, Білорусь, Україна, Польща – це країни, які входили в одну велику державу».

По-різному складалася історія, не завжди вона була райдужною, але зараз немає більших лобістів українських інтересів у Європі, ніж Польща й Литва. І головне – ця спільність культур, поглядів, інтересів тим більше підштовхує нас до цього єднання. Костянтин Ковалишин і його колеги вважають, що кухня – це одна з можливостей порозуміння між народами. «Історію переписувати сенсу немає й не потрібно. Треба приймати реалії та розвиватися всім разом, підтримуючи один одного. А кухня, кулінарія – це прекрасний привід для єднання і взаєморозуміння», – запевняє президент Львівського кулінарного клубу.

До речі, як показник того, що кухня Речі Посполитої таки прийшлася до душі лучанам, стало те, що кулінари продали левову частку приготованого ще в перший день фестивалю, залишивши тільки трохи їжі на другий. Можливо, це перший дзвіночок того, що, хоча б у гастрономічному плані українці визначилися з кулінарно-географічними пріоритетами.

Владислава ЖОРНЯК