Літературний критик і публіцист Олександр Бойченко розповів лучанам про роль інтелектуала в житті суспільства, сенс іронії та анекдоти, які призводять до відрахування з навчальних закладів.  

Олександр Бойченко – один із найпомітніших літературних критиків, перекладачів, чиї праці збагачують сучасне культурне життя України. Він був стипендіатом програми міністра культури Польщі «Gaude Polonia», здійснив переклади з польської роману Даніеля Одії «Тартак», творів Анджея Стасюка, Марека Гласка, Лешка Колаковського, Юзефа Гена, Ольги Токарчук. Зустріч із ним відбулася 26 березня в SkyBar у Луцьку. Організатором заходу було мистецьке об’єднання «стендаЛь».

Чернівецький літератор презентував у Луцьку свою нову книгу «Більше/менше». Йому належить також авторство збірок есеїв «Щось на кшталт шатокуа», «Аби книжка», «Мої серед чужих».

 Нову роботу «Більше/менше», в якій зібрані публіцистичні тексти про філософію, літературу й політику, автору порадив укласти Василь Дроняк, директор чернівецького видавництва «Книги 21 століття» . Прикметно, що до першої частини книги «Більше/менше» ввійшли розлогі тексти і їх кількісно більше, аніж у другій частині, де есеї відповідно коротші. Критик сміливо вдався до аналізу творчості таких відомих майстрів літератури, як Ліна Костенко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Юрій Іздрик. Письменник зізнався, що назви більшості його книг належать видавцям, бо йому самому байдуже, під якими заголовками видавати тексти.

Гостеві Луцька вдалося шокувати і приємно здивувати присутніх. Жвава дискусія розвинулася навколо питань про польсько-українські взаємини, філософських та політичних проблем життя, творчості українських письменників. «Взагалі я не вважаю своє письмо серйозною роботою. Серйозна робота для мене – це переклади та редагування, чим я й займаюся переважну більшість часу. І ця книжка з’явилася тільки тому, що один із моїх перекладацьких проектів зірвався, і в мене з’явилося два тижні вільного часу. Ось тут видавець і сказав: «А давай ми впорядкуємо твої тексти і видамо їх». Ну я й погодився», – розкрив таємницю автор.

Учасникам літературного дійства було цікаво дізнатися, яка власна книга є найціннішою для Олександра Бойченка, на що він жартома відповів: «Безперечно, що ця. Зараз поясню чому. Поки ми з Василем впорядковували тексти, гривня знецінилася, як результат – вартість паперу зросла, і друк цієї роботи став у щонайпрямішому значенні слова найціннішим». Але найбільше, на думку автора, кожен любить те, що написав нещодавно.

Свої окремі тексти літератор зачитував як для університетської аудиторії вдень, так і для вечірніх слухачів. «Ви сьогодні в університеті насмілилися обізвати мене інтелектуалом, і я за це помщуся, але потім. І хоч в моїй книзі дійсно піднімається проблема сучасних інтелектуалів – хто вони і для чого, я себе до них не зараховую», – сказав Бойченко.

У контексті книг та розмов про інтелектуалів Олександр Бойченко розповів про небезпеки, які чекають на інтелектуала після його входження в суспільний простір. Першим таким інтелектуалом літературознавець вважає Сократа. «Інтелектуал подає суспільству провокативні ідеї і готовий дискутувати», – узагальнив письменник. Також він розповідав про окремі літературні постаті й зауважив, що  в українській літературі дуже мало Хемінгвея та його простого, чіткого, суворого стилю.

Не вдалося під час спілкування оминути теми політичної. «У нас є один найзапекліший ворог і один найкращий друг, – прокоментував гість, – ворог – це Росія, друг – Польща… Росія не бачить іншого варіанту, як тільки підкорити собі нашу державу, Польща ж навпаки робить і робитиме все для того, щоб Україна залишилася незалежною і стала кордоном, таким собі рубежем, через який не перейде навала зі Сходу у Європу», – поділився своїми роздумами автор.

Ірина ПОЛЄТУХА