30 травня виповнюється 70 років Володимиру Бодрину з Гусятина, парафіянину костелу Святого Антонія та члену Надзбручанського товариства польської культури та мови.
Нещодавно на сторінках «Волинського монітора» ми представили нашим читачам родинні історії Володимира Бодрина, які він розповів нам у батьківському будинку в Гусятині, де нині мешкає з дружиною Євгенією.
Володимир Бодрин народився в 1956 р. у сім’ї Марії Мовчан та Григорія Бодрина.
Тато походив із родини, вивезеної на Надволжя після руйнування Запорізької Січі. На територію України Григорій Бодрин приїхав у радянські часи.
Бабуся по маминій лінії Кароліна Созанська (1900–1928) – родом із села Самолуски (або Самолусківці, зараз Гусятинська громада). Дід Володимир Мовчан (1897–1952) – із Гусятина.
«Дід Володимир був учасником Першої світової війни. Його молодим мобілізували. Знаю, що він потрапив у полон. Додому повернувся через шість років. Одружився з бабою Кароліною. Вони вінчалися в костелі в Гусятині. Побудували хатину: одна кімнатка і трошки сіней. Мали вісім моргів поля. Тримали коня, корову. Бабка Кароліна готувала при костелі. У лісі був великий маєток, куди її кликали готувати на великі урочистості. Моя мама Марія (1922–2020) народилася в 1922 р., а через чотири роки – її молодша сестра Зюнька (імовірно, повне ім’я Юзефа, – авт.). Обох хрестили в костелі в Гусятині», – згадував у розмові з нами Володимир Бодрин.
У 1928 р. бабуся Кароліна померла внаслідок поранення, отриманого в 1927 р. від пострілу радянського прикордонника. Тоді жінки ходили прати одяг на річку Збруч, по якій проходив польсько-радянський кордон.
За часів перших совєтів 13-річна мамина сестра Зюнька виїхала з Гусятина разом з іншими поляками. Згодом опинилася у Вроцлаві. А Марія, мама пана Володимира, в 1940 р. вийшла заміж за Григорія Бодрина, якого згодом мобілізували на радянсько-німецьку війну. Після війни мама працювала на пошті, а тато – на різних роботах. Крім Володимира вони виховали доньку Лідію та сина Валерія. Лідія у 1966 р. поїхала до Польші, в гості до тітки Зюньки, і не повернулася. «Нас сильно пресували через це, казали, що це зрада Батьківщини, що вона продала комсомол. Чого тільки не говорили», – згадував пан Володимир.
«У 1949 р., під час колективізації, діду Володимиру Мовчану сказали віддати корову, коней, землю та всі знаряддя праці, наприклад, плуг. Дід не хотів віддавати, але пригрозили, що якщо не зробить цього, то його в Запорізьку область вивезуть. Урешті дід мусив віддати до колгоспу все, що мав», – розповів Володимир Бодрин.
У 1973 р. пан Володимир закінчив школу в Гусятині. Відразу пішов працювати сантехніком на підприємство сільгосптехніки, згодом проходив службу в радянській армії, в Мурманській області. Після армії він повернувся на своє попереднє місце роботи, а потім працевлаштувався на «Укртелеком», де працював аж до виходу на пенсію – приблизно 37 років.
Із майбутньою дружиною Євгенією Цвинтарною Володимир познайомився на танцях. Вони одружилися в 1979 р., а вінчалися значно пізніше, в 1993 р., коли костел у Гусятині нарешті повернули католикам. Мають сина Валерія (1980 р. н.) та доньку Ірину (1985 р. н.).
Після повернення костелу Святого Антонія в Гусятині родина належить до цієї парафії. Також Бодрини – активні члени Надзбручанського товариства польської культури та мови.
Родинні історії Володимира Бодрина можна прочитати тут.
***
Редакція «Волинського монітора» вітає Володимира Бодрина із 70-річчям та бажає міцного здоров’я і Божого благословення!
ВМ
Фото: Ольга Шершень
