Родинні історії: «Мати навчила грати в шахи. І зараз їжджу на турніри»
Статті

«Усі могилки рідних у мене – там, на цвинтарі на Хмельниччині», – говорить 76-річний Михайло Бедратий зі Здолбунова.

Наш співрозмовник – парафіянин місцевого костелу Святих Апостолів Петра і Павла, а також член тамтешнього Товариства польської культури. Нині він розповідає «Волинському монітору» історію своєї родини.

Поховав брата на війні

Батьки нашого співрозмовника Франка Хотинець (1923–2010 рр.) та Антон Бедратий (1919–1965 рр.) – поляки із села Жищинці на Хмельниччині (нині в складі Городоцької громади Хмельницького району). Подружжя виховувало трьох дітей: Миколу (1942–1969 рр.), Марію (1947 р. н.) і Михайла (1948 р. н., наш співрозмовник).

Франка Навроцька (в дівоцтві Хотинець) крайня справа

«Знаю з документів, що батьків тата звали Матвій та Анна. Вони рано померли: тато з братом лишилися круглими сиротами. Батьку тоді було 14 років, а його брату Каролю – 16. Зоставшись без батьків, вони мусили тяжко працювати, виконували фізичну роботу нарівні з дорослими.

Дідусь і бабуся по мамі – Антоніна Мазур (1897–1977 рр.) і Володимир Хотинець (1901–1953 рр.). У них було двоє дітей: Франка (моя мама) та Михайло. Їхня сім’я непогано жила, мала господарство. Тато з мамою були знайомі змалку, адже жили в одному селі. Дід Володимир ще казав, що хотів би мати його за зятя», – розповідає Михайло Бедратий.

Михайло Хотинець

Братів Антона та Кароля Бедратих разом призвали в армію в роки радянсько-німецької війни. За словами нашого співрозмовника, вони воювали у складі, зокрема, 2-го білоруського фронту.

«Батьки одружилися 15 лютого 1942 р. Тато вже служив. Мама говорила, що вони брали шлюб у костелі на території теперішньої Білорусі. Але де саме, не скажу. Знаю, що тата призвали з Каролем. Вони разом служили. Кароль загинув, а тато потрапив у німецький полон. Отака доля. Батько був високий і до армії важив десь 100 кг, а як повернувся – 72 кг. Тоді було так: ті, хто потрапив у німецький полон, дуже боялися їхати додому, щоб їх совєти не звинуватили у шпигунстві на користь німців… Тато ще довго лежав у лікарні, бо мав багато поранень», – каже Михайло Бедратий.

Говорили українською, але молилися польською

Після Другої світової Антон Бедратий працював на вкладанні доріг, а згодом – на Південно-Західній залізниці, на станції Вікторія, розташованій у місті Городок, що за близько 7 км від рідного села Жищинці. Франка Бедрата теж влаштувалася на роботу в Городку – на молочно-консервному заводі.

Сім’я планувала виїхати до Польщі, але не отримала на це дозволу від місцевої влади. Тоді, як розповідає пан Михайло, хоч його рідні й виготовили документи, поїхати дозволили лиш бабусі Антоніні. Вона ж не захотіла вирушати сама. Натомість декотрим родичам таки вдалося облаштуватися в Польщі, наприклад, у Лодзі.

«У колгоспі не робили ні батько, ні мати. Батьки працювали в Городку, тому фактично нас трьох виховувала бабця Антоніна, адже ми жили в Жищинцях. Удома говорили українською, ніхто нас не вчив польської мови. Але молилися польською. Бабуся вчила молитов, заставляла молитися щоранку і щовечора. Бабця була неграмотна, не вміла читати, але як треба було порахувати гроші, то порахує. До речі, в родині бабці їх було 14 дітей. Усі були крепко віруючі й дожили до глибокої старості. Бабця сама із села Басівка (нині Городоцька громада Хмельницької області, – авт.). Як там дідусь її знайшов, то я не знаю. Окрім дітей, бабця ще й трьох онуків виховала. Золота була, дуже добра. Ми свою онуку Антоніною назвали в пам’ять про неї», – усміхається пан Михайло.

Антон Бедратий із донькою Марією (зліва від нього)

Саме бабуся готувала його з сестрою Марією до першої сповіді. Наш співрозмовник пригадує, що вони утрьох мусили їхати до костелу в Гречанах (нині мікрорайон міста Хмельницький), адже на той час храм у Городку вже був закритий. «Щонеділі ми ходили до костелу в Городку. Його закрили, коли я ще в школі вчився, десь на початку 60-х. На першу сповідь бабця нас із сестричкою вже возила в Гречани. Дуже запам’яталося мені це. Я тоді був у п’ятому класі. Було тепло. Ми їхали вантажною машиною, сиділи на кузові – на дошці між бортами. І не боялися же», – ділиться спогадами Михайло Бедратий.

Як додає, у старші класи він із рідних Жищинців мусив ходити до школи в село Пільний Олексинець (нині теж Городоцька громада). Між цими двома населеними пунктами і проходила залізниця, на якій працював його батько. «У школу я пішов трошки раніше, щоб учитися разом із сестрою, яка була на рік старша. Що про дитинство можу сказати? Ще в школу не ходив, як брат якось мене підмовив і вивів за село пасти корів. От і пас тих корів… Ще пам’ятаю, як у школі вчився і доложили, що діти ходили до костелу паски святити, то нас вчителька вистроїла й довго вичитувала», – каже наш співрозмовник.

Його тато Антон Бедратий помер, коли Михайло навчався в останньому класі: «Я крепко плакав, як тато помер. Він був дуже добрий і мене сильно любив. За 17 років тато мене жодного разу не образив, не насварив. Я ще з малечку міг і корову подоїти, і так по господарству допомогти, то батько натішитися не міг, що йому така поміч росте. Тато завжди за мене горою стояв… Він рано помер, у 1965 р. Коли воював, отримав поранення. У нього крепко ноги набрякали і серце боліло. Ще не було машини, аби його завезти в лікарню. Як врешті доставили до лікарні, то там сказали, що таких уже не привозять. Його привезли увечері 7 листопада і він до пів другої ночі помер».

Від редакції: Якщо ви маєте польське коріння і бажаєте поділитися своєю родинною історію на сторінках «Волинського монітора», сконтактуйте з нами (мейл: monitorwolynski@gmail.com; тел.: +380962780822). Ми приїдемо до вас, щоб записати ваші спогади.

Загалом у шлюбі Франка та Антон Бедраті прожили 24 роки. Згодом, у 1979 р., Франка удруге вийшла заміж – за Івана Навроцького. «Мама прожила 86 років. Брат Микола помер після армії. Він служив на заправці ракет у Липецьку й облучився… Усі могилки рідних у мене – там, на цвинтарі на Хмельниччині. Уже й родичів там не осталося. Сестра переїхала в Одеську область», – говорить Михайло.

Франка Навроцька (в дівоцтві Хотинець)

Де не був би, йде до храму

Після школи наш співрозмовник навчався в технікумі в Кам’янці-Подільському. Відслужив в армії. На роботу будівельником його скерували в Здолбунів. Тут він познайомився зі своєю дружиною Вірою Антонюк (1947 р. н.), яку до Здолбунова теж направили після навчання. Вона греко-католичка з Тернопільської області, також має польське походження.

«Я вже тут, у Здолбунові, – 53 роки. Тут ми з дружиною й познайомилися. Вона закінчила технікум і приїхала працювати на завод технологом. І я приїхав на два роки пізніше. Запримітив гарну дівчину з білявим волоссям. Вона мені дуже сподобалася. Згодом ми поїхали знайомитися до її батьків на Тернопільщину. А вінчалися 3 жовтня 1971 р. у костелі в Городку. На той час тамтешній храм уже був відкритий», – говорить пан Михайло. У подружжя – двоє дітей: Микола (1972 р. н.) і Наталія (1976 р. н.).

Від початку створення Товариства польської культури Здолбунівщини пан Михайло долучився до цієї організації й нині є її активним учасником, зокрема, регулярно бере участь у впорядкуванні місцевого католицького кладовища. Деякий час він навіть відвідував заняття з польської мови в школі при товаристві. Як розповідає, уперше в Польщі він побував разом із матір’ю в 1991 р. Згодом їздив разом із сином. Відвідували тамтешню рідню.

Після виходу на пенсію Михайло Бедратий зумів присвятити більше часу одному з улюблених своїх занять – грі в шахи. «Мати навчила мене грати, коли мені було 13 років. Із тих пір я граю в шахи. Бували такі періоди, коли я грав щодня. Напарники в мене були різні. Був один чоловік, який теж дуже любив грати, то він казав: «Приходь до мене в будь-який час». Якось ми грали цілу ніч, аж до ранку… Я і зараз граю. Як маю змогу, то їжджу на турніри. Нині їжджу навіть частіше, ніж замолоду. І де не був би, якщо є можливість потрапити на службу Божу, то завжди йду в храм чи капличку», – наголошує він.

Ольга Шершень

На головному фото: Михайло Бедратий. Жовтень, 2024 р.

Фото походять із родинного архіву Михайла Бедратого

***

Публікація відображає лише погляди автора й не представляє офіційну позицію Міністерства закордонних справ РП.

Схожі публікації
Літні майстеркласи на Балтиці для дітей зі Здолбунова
Події
Останні дні літніх канікул виявилися надзвичайно насиченими для учнів школи польської мови, яка діє при Товаристві польської культури Здолбунівщини.
25 серпня 2026
Сила родинних історій
Статті
В одному з варшавських сховків нещодавно натрапили на коробку з документами і фотографіями, які належали одному з героїв наших публікацій. Щоб знайти інформацію про власника, людина, яка відкрила цю коробку, ввела ім’я в гуглі. І натрапила на сайт «Волинського монітора», на текст із рубрики «Родинні історії».
19 серпня 2026
Товариство польської культури у Здолбунові впорядкувало польські поховання на міському цвинтарі
Події
12 серпня члени Товариства польської культури Здолбунівщини провели прибирання на міському цвинтарі, готуючи його до важливої події – урочистого відкриття меморіальної дошки отцю Теодору Малку.
13 серпня 2026
Родинні історії: «Мої внучки носять імена своїх прапрабабусь»
Статті
«У мене була велика і дружня родина. Ті, хто в силу різних обставин не виїхав у Польщу, не пожалкували, що залишилися. А ті, хто вимушений був покинути рідну землю, ніколи не забували, звідки походять», – зауважує Галина Підодвірна, в дівоцтві Стремецька.
03 липня 2026
Вітання для Генрики-Ришарди Цирон із нагоди 80-річчя
Події
15 червня виповнюється 80 років Генриці-Ришарді Цирон зі Здолбунова – парафіянці здолбунівського костелу Святих Апостолів Петра і Павла і членкині місцевого Товариства польської культури.
15 червня 2026
Родинні історії: Батьківська хата в Гусятині
Статті
«На початку 50-х років батьки почали будувати хату. Уже в 1956 р. перейшли сюди жити, якраз як я народився. Другу половину домівки ми з татом стали добудовували, коли мені було 13 років. Пам’ятаю, як допомагав йому копати фундамент. І так ми потрохи за сім років її добудували», – зазначає Володимир Бодрин із Гусятина Чортківського району Тернопільської області, парафіянин костелу Святого Антонія, член Надзбручанського товариства польської культури та мови.
15 травня 2026
Маївка у Здолбунові  
Події
4 травня в польській школі, яка діє при Товаристві польської культури Здолбунівщини, відбулася урочиста подія з нагоди річниці ухвалення Конституції 3 травня – однієї з найважливіших подій в історії Польщі. Захід зібрав учнів, учителів, батьків та запрошених гостей, які разом вшанували пам’ять про це важливе для поляків свято.
05 травня 2026
Родинні історії: «Ми одна католицька родина на все село»
Статті
«Мої дідусь і бабуся – поляки. Вони виховали мене. І саме вони прищепили мені католицьку віру й польські традиції, навчили читати і писати польською мовою», – розповідає Оксана Велика, в дівоцтві Поліщук.
10 квітня 2026
Родинні історії: Лехи з Ломська
Статті
«Я зростала з розумінням того, що ми одна сім’я й ми одне одному допомагаємо. Я ціную те, звідки я родом, яке моє коріння, ким я є. І дуже горджуся, що походжу з такої родини. Мабуть, я не була б настільки впевненою в собі, якби не мама, дідусь і бабуся, які завжди мене підтримували», – говорить Тетяна Поліщук.
27 березня 2026