«Це постать, яка справді здатна нас єднати: поляків, українців і євреїв», – сказав літературознавець Ярослав Поліщук під час презентації збірки «Зузанна Ґінчанка. Вірші» в Луцьку.

Збірка-білінгва «Зузанна Ґінчанка. Вірші» вийшла друком наприкінці 2017 р. завдяки фінансовій підтримці Генерального консульства РП у Луцьку. Її підготували з нагоди столітнього ювілею із дня народження польської поетеси єврейського походження Зузанни Ґінчанки (літературний псевдонім Зузанни-Поліни Ґінцбурґ, 1917–1944). Видала її громадська організація «Форум видавців». Це перша збірка перекладених українською мовою віршів поетеси.

Книга складається з передмови, двох статей про авторку та віршів, представлених польською та українською в трьох розділах: «Вакаційна учта. З ранньої лірики», «Про кентаврів» та «Утеча». Кожен розділ присвячений різним етапам творчості Зузанни Ґінчанки.

У презентації, яка відбулася в луцькому салоні «Артист» 19 лютого, взяли участь дослідники її творчості, перекладачі та поціновувачі поезії. Завітав на захід також літературознавець і перекладач, професор Ярослав Поліщук. Саме завдяки йому ім’я поетеси повернулося в Україну на початку 2000-х років, коли він опублікував розвідку «Трагічна муза Зузанни Ґінчанки», і саме його переклади віршів Ґінчанки ввійшли до презентованої збірки.

Ярослав Поліщук розповів, що творчістю Ґінчанки почав цікавитися вже давно: «Я з Рівного і свого часу писав книжку про його історію. І мене зацікавила Ґінчанка та її поезія. Мені довелося кілька років прожити в Кракові, а це місто фатальне для неї. Наші дороги постійно перепліталися».

Перекладач звернув увагу на три етапи популярності поетеси: вперше Зузанна Ґінчанка стала популярною у вузькому богемному колі у Варшаві в 30-х роках; удруге повернулася вже після смерті, в 60–70-х роках, коли вийшла її збірка, а деякі літературознавці почали писати про неї; третє відродження її як поетки в Польщі відбулося вже на початку ХХІ ст. «Те, що промовляє до нас у поезії Ґінчанки, викликає третю хвилю її повернення, яку ми спостерігаємо у 2000-х роках: спочатку в польській літературі, бо до неї звертаються, про неї пишуть, інтерпретують із нових позицій, з’являються постановки, пісні на слова Ґінчанки», – розповів літературознавець, проте зазначив, що в Україні інтерес до її творчості лише зароджується. Він також підкреслив, що нині існує фан-клуб поетки, який уже має світовий статус, є також багато перекладачів, які цікавляться її творчістю, проте дослідникам є ще чим займатися, бо чимало сторінок її біографії не прочитані. Ярослав Поліщук додав також, що постать Ґінчанки об’єднує поляків, українців і євреїв.

Щодо перекладів Ярослав Поліщук зазначив, що робота над ними стала викликом, оскільки вірші Ґінчанки не прості для перекладу. Проте він закликав інших перекладачів продовжувати опрацьовувати її поезію.

«Коли я компонував цілість збірки, я намагався передати різні настрої її музи. Взагалі складне завдання – представити молоду авторку. Показати у справжньому вимірі її талант неможливо, оскільки вона сама не зуміла себе представити у свій час. Ті тексти, які ми маємо, – це лише провісник великого таланту. Ми маємо два зошити ранньої поезії, які вона писала в шкільному віці, та вірші зі збірки «Про кентаврів», яку Ґінчанка написала теж у молодому віці. Натомість у тій частині творчості, яка провіщала розкриття справжнього таланту, ми, на жаль, маємо мовчання. Воно пов’язане з періодом Другої світової війни, коли поетка переховувалася. Знаю зі свідчень осіб, які були біля неї в той час, що вона багато писала. Ґінчанка мала дар великих поетів – вона пророкувала свою долю, знала, що рано загине. Четверта частина, яка мала би бути присутня в книжці, відсутня, але вона також відсутня в долі Ґінчанки, тому що це та втрата, яка настала через Другу світову війну», –  зазначив на завершення Ярослав Поліщук.

Своїми враженнями про творчість Зузанни Ґінчанки поділилася також перекладачка Вікторія Власенко, а консул Марек Запур розповів про ініціативу проведення конкурсу перекладів поезії Ґінчанки, зазначивши, що деталі повідомить згодом.

Під час презентації акторка театру-студії «Гармидер» Ірина Силюк представила уривок із вистави «Монодії в червоному», зігравши роль Зузанни Ґінчанки. Молодь декламувала вірші поетеси, а на завершення всі охочі могли безплатно отримати книгу.

Презентацію організували ГО «Мистецьке об’єднання «Стендаль» та ВОГО «Фонд місцевого розвитку» за сприяння Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку.

Довідка: Зузанна Ґінчанка народилася в 1917 р. у Києві. Дитячі та юнацькі роки провела в Рівному, де навчалася в польській гімназії. Була студенткою Варшавського університету. Товаришувала з Вітольдом Гомбровичем, Юліаном Тувімом, Юзефом Лободовським. Входила до літературних груп «Волинь» та «Скамандер». Твори поетеси друкувалися у виданнях «Wiadomości Literackie», «Sygnały», «Szpilki». Перша і єдина прижиттєва збірка «Про кентаврів» («O centaurach») вийшла друком у Варшаві в 1936 р. Повна збірка її творів «Зузанна Ґінчанка. Зібрані вірші» («Zuzanna Ginczanka. Wiersze zebrane») вийшла друком у 2014 р. у Польщі.

Напередодні Другої світової війни Зузанна Ґінчанка приїхала в Рівне, в гості до бабусі, де її застав прихід Червоної армії. У період першої радянської окупації мешкала в Рівному та Львові. Після захоплення німецькими військами Галичини у 1941 р. переховувалася в Львові, потім у Кракові. Розстріляна гітлерівцями в 1944 р.

Наталя ДЕНИСЮК