У церкві села Бутейки, що на Рівненщині, 15 липня 2011 року була освячена меморіальна дошка у пам'ять про українця Петра Базелюка, котрий під час Другої світової війни врятував поляка Мечислава Слоєвського та його сина Едварда.

Відомостей про Петра Базелюка небагато. Народився він у 1903 році, служив у Польському війську. Збереглася тільки одна фотографія, на якій він у військовій формі. Жив неподалік села Бутейки (нині – Сарненський район Рівненської області). Подвиг Петра Базелюка описується у „Кресовій книзі справедливих”. Про деякі деталі життя Петра Ільковича Базелюка ми попросили розповісти його наймолодшого сина – Володимира Базелюка.

– Пане Володимире, розкажіть про себе та про свою родину. У „Кресовій книзі справедливих” прізвище Вашого батька подається як Базилюк. Ваше прізвище – Базелюк?
– Базелюк. У свідоцтві про народження батька написано „Базелюк”, і я – Базелюк, і вся родина записана як Базелюки. Я народився 17 лютого 1949 року у селі Бутейки Сарненського району Рівненської області. Мій батько, Базелюк Петро Ількович, також народився у Бутейках, у 1903 році, загинув у березні 1949 року (додамо, що різні джерела називають різні дати та причини смерті Петра Базелюка, зокрема „Кресова книга справедливих” подає дві версії: відповідно до однієї, Базелюка вбили у 1944 році радянські солдати, відповідно до другої – у 1946 вояки УПА, – ред.). Мати, Марія Йосипівна, померла у 1956 році. Я і мої сестри Ольга та Фрося залишилися сиротами. Був ще старший від мене на 21 рік брат Микола, він помер три роки тому. Микола народився у 1928 році, Оля – у 1933, Фрося у 1944. Фрося нині живе у Здолбунівському районі, а Оля – у Херсонській області. Я із сім'єю живу у Рівному.

– Що знаєте про свого батька?
– Батька не пам'ятаю, я мав місяць від народження, як його вбили. Про нього мені розказували брат і сестри. Батько мав велике господарство. Ще у 1943 році його випадково поранили поляки, куля увійшла у праве око і вийшла через праве вухо. Відтоді він був глухий на праве вухо та осліп на праве око.

– Як загинув Ваш батько?
– Мого батька застрелили у 1949 році. У березні 1949 року прийшов фінагент на прізвище Таран, батька якраз не було вдома, і забрав худобу, ніби-то за погашення боргів по податках, хоча батько ніяких боргів не мав. Фінагент забрав корів, телицю, волів і погнав їх на Степань. Коли батько про це дізнався, то побіг наздоганяти Тарана. Зустрів його вже за Бутейками біля млина. Там, за млином, Таран, не роздумуючи, дістав пістолет і одним пострілом убив батька. Ніхто не з’ясовував, не шукав винних у тому, що ми залишилися сиротами.

– Хто Вам це розповів?
– Брат і сестра, тітка Катерина розповідала, люди у селі.

– Усі однаково розповідали?
– Так.

– Ви знали цього Тарана?
– Я – ні, але знали мої двоюрідні брати. Знаю, що він був із Великого Мидська, працював там бригадиром, знаю, що помер у 90-х роках.

– Що можете розповісти про Слоєвських, котрих Ваш батько переховував?
– Знаю, що батько дружив із Слоєвськими, ходили один до одного в гості. Взагалі, як розказував брат, до війни не було різниці, чи польська родина, чи українська. Одні одному і дітей хрестили, і в гості ходили поляки до українців на українські свята, українці до поляків на польські свята, одні одному допомагали. Все було добре до цього злощасного 1943 року. Брат мій так і казав: „Брат на брата пішов”.

Коли бандерівці почали виганяти поляків на Рафалівку, тих, хто залишався, страчували. Слоєвський заховався із сином у лісі. Він мав там криївку, у якій заховав трохи продуктів. Цю криївку знайшов дід Федось, наш сусід, і забрав усі продукти звідти, бо думав, що вона покинута, а Слоєвський усе це бачив. Прийшов він потім до цього діда і каже: „Сховай мене, ти ж забрав усе, що я мав”. Дід сказав, що боїться. Ідучи від діда, у хащах зустрів мого батька. Батько покликав його, а Слоєвський злякався, бо знав, що батько отримав рану від поляків, і думав, що він відімстить. Батько забрав його до себе, заховав на сіновалі. Коли прийшли радянські війська, то він пішов на Польщу.

– Щось знаєте про подальшу його долю?
– Нічого не знаю, хоча було б цікаво дізнатися.

– Кого ще переховував Ваш батько?
– Батько майже цілу війну переховував також єврея. Це був знайомий батька зі Степаня. Не знаю, яким чином він до батька потрапив. Брат розказував, що поляк у нас ховався на вишках, а єврей – у степці. Не знаю ані його прізвища, ані імені. Був, здається, лікарем, бо лікував батька, коли той отримав поранення. Пішов від нас, коли відступили німці. Теж не знаю, яка його подальша доля. Про червоноармійця я не знаю нічого, щоправда читав, здається, у книжці „Стежками лихоліття”. Але ніхто мені про нього не розказував.

– Дякуємо за розмову.

Розмовляли Наталя ДЕНИСЮК та Януш ГОРОШКЕВІЧ