Віталієві Смигуру 20 років, він навчається в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Звичайний, скромний хлопець із Хмельницької області. Проте віднедавна він один із найбільш упізнаваних студентів, бо став найкращим закордонним студентом у Польщі, вигравши конкурс «Інтерстудент».
Зустрічаємося в корпусі економічного факультету, де навчається Віталій. На коридорі можна помітити групки стурбованих студентів, адже розпочалася сесія. Хлопець справляє добре враження: милий, скромний, усміхнений, чудово говорить польською, в його мові не відчуваю навіть східного акценту. Навчається на третьому курсі економічного факультету, є активним членом студентського наукового кола економістів, волонтером програми «Projektor». Згідно з рішенням журі конкурсу «Інтерстудент» Віталій отримав найвищу нагороду в категорії «Бакалаврат». Переміг 120 інших кандидатів.
Як Ти опинився на конкурсі «Інтерстудент»?
Віталій Смигур: Студентська рада економічного факультету номінувала приблизно п’ять-сім осіб. Можна було висувати іноземців, котрі займаються різноманітною активною діяльністю в студентському середовищі, сприяють розвитку багатокультурності та добре навчаються. Виявилося, що я перейшов до наступного етапу. Я був вражений, оскільки не очікував такої відзнаки. Знайомі говорили, що я маю шанс перемогти, голосували за мене в Інтернеті. Я заохочував зробити це своїх друзів, зокрема з України, оскільки однією з категорій конкурсу «Інтерстудент» була перемога в Інтернет-голосуванні.
У січні з’явилася інформація про Твій успіх. Що сталося, коли Ти дізнався про перемогу?
В. С.: Мене повідомили про це електронною поштою. Одразу з’явилися пропозиції дати інтерв’ю для преси, згодом відбулося урочисте вручення нагород. Я був зворушеним та гордим. Цей успіх є для мене підтвердженням, що я рухаюся в правильному напрямку, якщо йдеться про мій розвиток. І, звичайно, це добрий пункт у моєму резюме.
Були вітання від навчального закладу?
В. С.: Звичайно були. Університет дуже мене підтримував, особливо особи, з котрими я навчаюся, та викладачі. Інформація про мою перемогу з’явилася на Інтернет-сторінках Університету Марії Кюрі-Склодовської та в місцевих мас-медіа.
Щоб досягнути такого успіху, Ти мусив спочатку сюди потрапити. Чому обрав Польщу?
В. С.: Ще в старших класах я вирішив, що буду навчатися в Польщі. Для мене важливим був високий рівень навчання, до того ж це країна моїх предків. Багато знайомих навчалося тут, вони часто розповідали про навчальні заклади. Я вибрав УМКС через схвальні відгуки моїх друзів про університет та у зв’язку з невеликими витратами на проживання в Любліні.
Ти маєш польських предків?
В. С.: Я народився на Поділлі, у селі, котре нині називається Гвардійське. Його довоєнна назва – Фельштин. Це старовинне містечко, засноване в XVII столітті. Під час подорожі до Кам’янця-Подільського його відвідав король Станіслав Август. Там проживає багато людей польського походження, і я сам маю таке коріння, до того ж я католик. Моя бабуся, мама тата, була полькою, як і батьки моєї мами, які походять з Олешківців, де й нині розмовляють польською. Щоправда це не літературна мова.
Ти, мабуть, не мав проблем із вивченням польської?
В. С.: Я чув і розумів цю мову, хоча ніколи не вивчав граматики. Спочатку мені не вдавалося добре говорити. Там, звідки я походжу, ніхто особливо не переймається вимовою звуків «ą» i «ę». Я вивчав мову, читаючи вголос книжки. Намагався також частіше перебувати з поляками, щоб мати можливість говорити з ними.
А як виникла ідея вивчати економіку?
В. С.: Я закінчив школу економічного профілю, тому вибір був для мене природнім. Обрав спеціалізацію «Підприємство в регіональній економіці», адже цікавлюся економікою. З нею пов’язую своє майбутнє, хоча ще не знаю, чи залишуся в Польщі, чи повернуся в Україну. Я ще також не вирішив, де навчатимуся в магістратурі.
Окрім навчання Ти займаєшся громадською діяльністю. Як знаходиш на це все час?
В. С.: Сплю п’ять-шість годин на добу. До грудня я був заступником голови наукового кола економістів. Задіяний у діяльності волонтерської студентської програми «Projektor».
У Польщі, особливо в Любліні, навчається щораз більше осіб з України. Велика група поляків ставиться до них негативно. На Твою думку, чому так сталося?
В. С.: Кожен має право обрати власну дорогу. Багато українців приїжджає сюди, бо тут більше можливостей. Можна отримати добру освіту, брати участь у тренінгах, які фінансує Європейський Союз, тощо. Думаю, що подекуди причиною небажання бачити тут українців є їхня невідповідна поведінка, але так відбувається всюди. Часто молоді люди не знають правил поведінки та функціонування в Польщі, бо в тому оточенні, в якому вони раніше жили, все було по-іншому. Не готує їх до цього й навчальний заклад. Не кожен, наприклад, знає, де можна придбати квиток на міський транспорт і що його необхідно компостувати. В Україні це відбувається дещо по-іншому. З іншої сторони, багато поляків позитивно ставляться до тих, хто приїжджає зі Сходу. На щастя, я зустрів саме таких. Усі цікавилися, звідки я приїхав і яка моя країна. Для них не було важливо, якої я національності або яке я маю громадянство. Важливо те, ким ми є.
Україна нині перебуває в стадії війни. Відчуваєш те, що діється у Твоїй країні, перебуваючи в Польщі?
В. С.: Я це розумію, хоча й перебуваю далеко. Моїх знайомих забирають в армію, і вони воюють на Сході, так само як і кілька моїх братів… Я боюся за свою сім’ю... Стежу за інформацією про війну, на котрій гинуть невинні люди. Переживаю за економічний стан держави, його потрібно буде приводити в порядок щонайменше протягом 15 років. До того ж постраждала не лише економіка, і всього не вдасться відновити. Втрачене життя неможливо повернути.
У кризових ситуаціях мій навчальний заклад намагається допомагати українським студентам. Наприклад, під час подій Євромайдану нам дозволяли повернутися додому на певний проміжок часу, а також знизили вартість навчання. Це важкий період, однак надіюся, що незабаром війна завершиться і все буде добре.
Розмовляла Агнєшка БОНДЕР
